ТРОЯНДА
Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою
до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою
переходив дуже людну вулицю.
На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила
милостиню у перехожих – завжди на тому самому місці, нерухомо,
як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.
Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто
знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
– Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
– Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, –
відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш
почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка
підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з
зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І
пішла, притискаючи троянду до грудей.
Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа
на тому самому місці – мовчазна, нерухома, як і раніше.
– Чим вона жила всі ці дні? – спитала молода француженка.
– Трояндою, – відповів поет.

“На світі є тільки одна єдина проблема – як знову дати
людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба,
щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі
жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди.
Так неможливо йти далі”, – писав Антуан де Сент-Екзюпері.

ОПОВІДАННЯ ПРО ЗЛОГО ВОВКА
Трилітній Олександр:
– Розкажи мені про злого вовка.
Десятилітня Оксана:
– Немає злих вовків, є тільки вовки нещасливі.

Немає лихих людей...

---

Медальки:

хе, мну несет..))))

ТРИ ЛЮЛЬКИ
Один старий мудрий індіанський вождь дав таку пораду надто гарячим молодим воїнам свого племені.
— Коли ти розгнівався на когось, хто, зрештою, завдав тобі смертельної образи, і присягаєшся його вбити, аби кров’ю змити ганьбу, то перш ніж це зробити, набий тютюном люльку і викури її.
Як скінчиш першу люльку, тобі напевно спаде на гадку, що смерть таки занадто суворе покарання за вчинене. Приймеш тоді рішенець, що досить буде й доброго кийка.
Та перш ніж ухопитися за палицю, набий другу люльку і викури її до кінця. Тоді напевно подумаєш, що міцна й соковита лайка цілком може замінити кийок.
Проте коли вже будеш готовий піти й вилаяти свого кривдника, сядь і набий третю люльку. Викури її. Коли ж так учиниш, то у тебе хіба з’явиться бажання помиритися з тією людиною.

---

Медальки:

Один человек проходил мимо и остановился. Он увидел инвалида, у которого было всего лишь несколько монет в его шляпе. Он бросил ему пару монет и без его разрешения написал новые слова на табличке. Он оставил её слепому человеку и ушёл.

К концу дня он вернулся и увидел, что шляпа полна монет. Слепой узнал его по шагам и спросил, не он ли был тот человек, что переписал табличку. Слепой также хотел узнать, что именно он написал. Тот ответил:

— Ничего такого, что было бы неправдой. Я просто написал её немного по-другому.

Он улыбнулся и ушел.

Новая надпись на табличке была такая: «Сейчас весна, но я не могу её увидеть».

---

Медальки:

В Индии существует история про тихого, доброго человека, который каждое утро приходил молиться к реке.
Однажды, после своих молитв, он заметил ядовитого паука, безнадежно пытающегося выбраться из воды. Он сложил руки и бережно достал паука из воды.
Но, когда он опускал паука на землю, тот его ужалил. Неведомо самому человеку, сила его молитв миру, отвратила от него опасность смертельного яда.

На следующий день повторилось то же самое. На третий день, этот добрый человек снова увидел того же паука, старающегося изо всех сил выкарабкаться из воды. Когда человек снова направился к нему, чтобы вынести его из воды, паук не выдержал и спросил его:
"Почему ты продолжаешь спасать меня из воды? Разве ты не видишь, я буду жалить тебя снова и снова, потому что это то, что я должен делать".
А человек, бережно положив паука в свои ладони, сказал: "Потому что, это то что я не могу не делать".

---

Медальки: